Знак

Артем Вишневський

ЗНАК

Ангел пив великими ковтками. Холодна вода, - зовсім не те, чим би він хотів втамувати спрагу. Але у горлі було сухо, як у пеклі.
...Пригадав. Так... 28 червня. Сьогодні йому потрібна драбина. Вона вже давно чекала у кутку, зовсім нова, триметрова дерев’яна на дев’ять щаблів. Погладив її тремтячою рукою...
Не фіксував, у скількох склянках вчора намагався втопити пам’ять про майбутню роботу...
Розчинив шафу. Кинув оком на гардероб. З вішака зісковзнули брудні сірі непрасовані штани та сорочка.
Біля під’їзду драбиною лед не збив з ніг святково одягнену пару буржуа середнього віку. Вони поспішали на головну площу, тому лише ковзнули зневагою і пришвидшили ходу. Крім них на вулиці нікого, - сонце справді жорстоке... „Усе так, як має бути”, - не припиняв повторювати собі.
Спустився на потрібне перехрестя. Дві дороги залишились за спиною. Його ціль інші – ці дві, майже паралельні тісні провулки простяглися попереду.
Узяв вправо. Прихилив довгу драбину до стіни прямо посеред дороги. Тепер пройти у цей провулок можна було лише під нею.
Минуло 25 хвилин, і на перехрестя стрімко вийшов хлопець 25-ти років. Темно-синя гімнастерка застібнута на всі ґудзики. Не зважаючи на спеку, виникало враження, що його трусить від холоду. Очі, з яких до цього пломеніла лише рішучість, примружились. Він пригадував, куди йти. Побачивши драбину, - зупинився.
Ангел знав його дуже добре. Не зважаючи на майже фанатичні патріотичні переконання Гаврило був забобонним. Крім того, вважав своє майбутнє завдання занадто важливим, щоб припустити хоча б якусь можливість невдачі, - а тому мусив відкинути навіть неймовірне.
Ангел знав: Гаврило змушений буде відмовитись від думки звернути у правий провулок, де на нього вже чатує поліція.
Ангел знав: він не має права спитати „Чому?”.
Ангел знав: так має бути.
...Усе відбувалось за планом. Хлопець нервово пірнув рукою під гімнастерку. Револьвер – на місці. Глибоко вдихнув, - і пішов у лівий провулок.
...За десять хвилин на головній площі Сараєво прогриміли постріли...

2005р.